Методичні рекомендації щодо адаптації п’ятикласників до навчання

У 5-му класі діти переходять до нової системи навчання: «класний керівник - учителі-предметники», уроки проходять у різних кабінетах. Інколи діти навіть змінюють школу, у них з’являються нові однокласники. До того ж перехід з початкової школи у середню співпадає зі своєрідною віковою кризою - початком переходу від дитинства, що є досить стабільним періодом розвитку, до молодшого підліткового віку.

Більшість дітей переживає цю подію як важливий крок у своєму житті. Деякі пишаються тим, що вони подорослішали, інші мріють розпочати «нове життя». Адаптація у 5-му класі багато в чому схожа з адаптацією у 1-му класі.

Як свідчить практика, більшість дітей пере­живає цей перехід як важливий крок у житті. Центральне місце посідає, по-перше, сам факт закінчення початкової школи, на чому наголо­шують учителі й батьки, по-друге, предметне на­вчання. Незважаючи нате, що й раніше діти вив­чали різні предмети, саме під час переходу до середньої школи вони починають розуміти й ус­відомлювати зв'язок цих предметів з певною сферою знань. На питання, чи відрізняється чи­мось навчання в 5-му класі й у початковій школі, п'ятикласники відповідають: «Маля просто вчиться рахувати, а ми вчимо математику», «Ра­ніше ми просто читали розповіді про те, що було, а тепер вчимося сприймати історію».

                Для багатьох дітей, що навчалися спочатку в одного вчителя, перехід до кількох учителів з різними вимогами, різними характерами, різним стилем викладення також є зовнішнім показни­ком їхнього дорослішання. Вони із задоволен­ням і з гордістю розповідають батькам, молод­шим братам і сестрам, друзям про добру вчитель­ку математики або «поганого» історика. Крім того, певна частина дітей усвідомлює такий пе­рехід як шанс заново почати шкільне життя, на­лагодити несформовані взаємини з педагогами.

                Бажання добре вчитися, робити все так, щоб дорослі були задоволені, «не засмучувалися й не переживали», «раділи», «щоб мама, коли поди­виться щоденник, не засмучувалася» — досить сильне у п'ятикласників. Певне «розчарування» у школі, зниження інтересу до навчання, помітні наприкінці початкових класів, змінюються че­канням змін, діти сподіваються, що у школі їм стане цікаво.

Аналіз свідчить, що учителі середньої шко­ли часто не бачать різниці між п'ятикласника­ми й іншими учнями середньої школи і став­лять до всіх однакові вимоги. Це може усклад­нювати адаптацію п'ятикласників до середньої школи. Високі вимоги найчастіше виявляють­ся їм не під силу. Звідси — підвищена залежність певної частини дітей від дорослих, нелюбов до класного керівника, плач, капризи, виникає відчуття самотності, того, що нікому з дорос­лих у школі вони не потрібні. Іноді за певною формою поведінки (наприклад, за відвідуван­ням 1-го класу, у якому працює їхня колишня вчителька) приховані зовсім різні потреби і мо­тиви: від бажання знову опинитися у знайомій, звичній ситуації опіки, коли тебе знають, про тебе дбають, до прагнення утвердитися як «старший», хто може опікуватися меншими. Причо­му в однієї й тієї самої дитини це може поєдну­ватися.

Найважливішою є орієнтація дітей на вироб­лення об'єктивних критеріїв успішності й неуспіш­ності, прагнення перевірити свої можливості і знаходити (за допомогою дорослих) шляхи подаль­шого їх розвитку і вдосконалення.

Що ускладнює адаптацію дитини до нових умов навчання?

 1. Протиріччя та неузгодженість вимог різних педагогів. До школяра вперше ставлять багато вимог. І він повинен навчитися враховувати ці вимоги, співвідносити їх одне з одним, долаючи пов’язані із цим труднощі, тому що ці вміння необхідні у дорослому житті.

 2. На п’ятикласника обрушується потік інформації, насичений термінами, незрозумілими словами. Вихід простий; поясніть дитині, що неповне, неточне розуміння слів нерідко лежить в основі нерозуміння шкільного матеріалу і в зв’язку з цим необхідно звертатися до довідників, словників.

 3. У п’ятому класі багато дітей відчувають самотність, тому що улюбленої першої вчительки немає поруч, а класному керівникові часто не вистачає часу приділяти їм увагу в тій же мірі. А інші «шаленіють» від свободи та носяться по всій школі, задираючись навіть до старшокласників. Дорослим у цій ситуації важливо зрозуміти, що все це – природні переживання, які необхідні для розвитку школяра, бо вони допомагають йому стати дорослим. Якщо відчуваєте, що адаптація затягується, зверніться до шкільного психолога.

Ми маємо стати більш уважними, доброзичливими, таким чином допомагаючи школяру освоїти цю позицію.

Поради вчителям 

У роботі зі «слабкими» учнями вчитель повинен дотриму­ватись таких правил

1. Не ставити «слабкого» в ситуацію несподіваного запитання й не вимагати швидкої відповіді на ньо­го, давати учню достатньо часу на обмірковування та підготовку.

2. Бажано, щоб відповідь була не в усній, а в письмо­вій формі.

3. Не давати для засвоєння в обмежений проміжок часу великий, різноманітний, складний матеріал, треба постаратися розбити його на окремі інфор­маційні шматки й давати їх поступово, у міру за­своєння.

4. Не примушувати таких учнів відповідати на запи­тання з нового, щойно засвоєного матеріалу, краще відкласти опитування на наступний урок, давши можливість учням ознайомитись з ним удома.

5. Шляхом правильної тактики опитувань і заохочень (не тільки оцінкою, а й зауваженнями типу «відмін­но», «молодець», «розумник» тощо) треба форму­вати в таких учнів упевненість у своїх силах, у своїх знаннях, у можливості вчитись. Ця впевненість до­поможе учню в екстремальних стресових ситуаціях здачі іспитів, написання контрольних тощо.

6. Обережніше оцінювати невдачі учня, адже він сам дуже болісно до них ставиться.

7. Під час підготовки учнем відповіді дати йому час для перевірки та виправлення написаного.

8. У мінімальному ступені відволікати учня, намага­тись не переключати його увагу, створювати спо­кійну, не нервозну обстановку.

Правила, що використовуються при

роботі з інертними учнями

1. Не вимагати від них негайного включення в ро­боту — їхня активність у виконанні нового виду завдань зростає поступово.

2. Варто пам'ятати, що інертні учні не можуть вияв­ляти високу активність у виконанні завдань, а деякі взагалі відмовляються працювати в такій ситуації.

3. Не треба вимагати від інертних учнів швидкої зміни невдалих формулювань, їм необхідний час на обмірковування нової відповіді, вони частіше додержуються прийнятих стандартів у відповідях, уникають імпровізації.

4. Не слід проводити їх опитування на початку уроку, тому що вони з ускладненням відволікаються від попередньої ситуації.

5. Треба уникати ситуації, коли від інертного учня потрібна швидка усна відповідь на несподіване запитан­ня, інертним учням необхідно давати час на обмірко­вування запитання та підготовку відповіді на нього.

6. Під час виконання не варто їх відволікати, пере­ключати увагу на що-небудь інше.

7. Небажано змушувати інертного учня відповідати на запитання з нового, щойно пройденого мате­ріалу, варто відкласти їх до наступного разу, давши можливість попрацювати вдома.

«Слабкі» діти за своїми нейродинамічними особли­востями мають ряд переваг, що мусить ураховувати вчитель:

• у ситуаціях, які вимагають монотонної роботи, вони більш успішні;

• також ці учні є успішними в тих видах діяльності, що вимагають попередньої підготовки;

• для них сприятливі ситуації, які вимагають послі­довної, планомірної роботи;

• вони схильні самі проникати в більш глибокі зв'язки та відносини всередині навчального ма­теріалу, тому виявляють свої переваги в таких си­туаціях, де потрібні розуміння та знання предмета понад шкільну програму;

• вони схильні до ретельного контролю виконання на­вчальних завдань і перевірки отриманих результатів.

Інертні за своїми нейродинамічними здібностями учні в порівнянні з рухливими мають сильні сторони, на які може спиратись учитель:

• вони можуть працювати довго, не відволікаючись;

• у них відзначається високий ступінь самостійності у виконанні завдань;

• їхня активність наростає повільно, але зате довго зберігається;

• у них спостерігається схильність до одноманітної роботи;

вони успішно справляються з монотонною ро­ботою протягом тривалого часу, активні в роботі з пройденого матеріалу;

• вони здатні швидко виконувати завдання, якщо їм дається можливість самостійно організувати свою діяльність;

самостійну роботу на відміну від фронтальної вони виконують легше.

Якщо розглядати систему заходів, спрямованих на по­передження неуспішності школярів, то для вчителя важ­ливо при опитуванні:

• створювати доброзичливу атмосферу в класі;

• дозволяти учням перед відповіддю біля дошки ко­ристуватись посібниками;

• давати план відповіді, дозволяти користуватися планом, складеним удома;

• допомагати сконцентрувати увагу на головних пи­таннях теми;

• звертати увагу на типові помилки учнів; підбадьорювати учнів при відповіді, створювати ситуацію успіху;

• перший місяць навчання дітей у п'ятому класі не писати зауважень у щоденники;

• проводити оцінювання на користь дити­ни;

• більшість урочного матеріалу орієнтувати на повторення;

• дозувати навчальне навантаження та обсяг домашнього завдання, а також знизити їх до мінімуму на вихідні дні.

При поясненні нового матеріалу:

•  темп викладу нового матеріалу повинен бути до­ступним для «слабких» учнів;

• акцентувати увагу на головних моментах нової теми;

• з'ясовувати ступінь розуміння матеріалу «слабки­ми» учнями, стимулювати запитання;

• використовувати засоби, що збуджують інтерес до теми, ТЗН, наочність, порівняння;

• утягувати «слабких» учнів в бесіду.

У ході виконання вправ:

•  раціонально та обмірковано підбирати вправи для самостійної роботи;

•  оперативно допомагати «слабким» учням у ході ви­конання самостійної роботи;

•  ураховувати темп роботи учнів;

• привчати учнів здійснювати самоконтроль у ході самостійної роботи.

При заданні домашнього завдання:

• по можливості домашнє завдання повинно містити в собі роботу над помилками;

• роз'ясняти дітям структуру й особливості виконан­ня домашнього завдання;

• підбирати індивідуальні завдання для «слабких» учнів.

Що потрібно, щоб адаптація проходила успішно:

• зрозумілість вимог і задач, які ставляться перед дитиною;
• єдність зусиль і вимог батьків та вчителів;
• задовільний фізіологічний стан дитини;
• комфортне соціальне середовище;
• розуміння з боку дорослих особливостей підліткового віку;
• орієнтація на минулий досвід та наявні з молодшої школи знання.

Поради батькам:

1.Дбайте про власний спокій і інформованість: спілкуйтесь з дитиною, класним керівником, вчителями, іншими батьками. Ваша стійкість важлива дитині, бо вони завжди відчувають емоційний стан батьків і відчувають страх та тривожність. Батьківське занепокоєння зрозуміле, бо має під собою об’єктивні причини. Дорослий є джерелом відчуття безпеки. Говоріть з дитиною про те, що її турбує але якщо і ви щось відчуваєте, чесно вербалізуйте свої емоції. Тривога завжди пов’язана з невідомістю, невизначеністю, відвертими розмовами ви долаєте невизначеність. Тепер ваша дитина розуміє вас краще, а головне відчуває що ви поруч, і тривога вщухає. Обговоріть конкретні реальні дії та послідовність кроків, тобто ті речі які ви можете контролювати і де ви можете вплинути.

2.Зверніть увагу на зміни у поведінці дитини. Чи є вони корисними, чим викликані? Якщо щось вас турбує – зверніться до класного керівника та шкільного психолога.

3. Привчайте дитину до самостійності. На початку будуть вкрай необхідні ваші конкретні інструкції та терпіння, не поспішайте та не послаблюйте контроль за навчанням дитини.

4. Спонукайте звертатися за допомогою до вчителів. Розкажіть, що новим вчителям також важливо знайомитись з новими учнями, а знайомство відбувається в активному спілкуванні.

5. Заохочуйте та святкуйте навіть найменші перемоги. Важливою ідеєю формувального оцінювання, що застосовується в Новій Українській Школі є перехід від зовнішньої мотивації до внутрішньої, зовнішнього заохочення до розуміння цінності знань та отримання задоволення від процесу навчання або результату через акцент на індивідуальних зусиллях дитини, змісті і суті оцінки, обговорення помилок.

ПАМ’ЯТКА ДЛЯ БАТЬКІВ

         Шановні батьки! Постарайтесь забезпечити дитині спокійну, доброзичливу обстановку, чіткий режим. Зробіть так, щоб п’ятикласник відчув вашу підтримку та допомогу.                                     

Література

1. Адаптація дітей у 1,5,10 класах. /упоряд. Т.Червонна. –К.: Шк.світ, 2008. – 128 с.

2. Дзюба В.В. Адаптація п'ятикласників // Шкільному психологу усе для роботи. – 2009. – №12. – с. 20-24.

3. Дзюба В.В. Адаптація учнів до шкільного життя // Шкільному психологу усе для роботи. – 2010. – №6. –        с. 6-8

4. Марінушкіна О., Замазій Ю. Психологічні особливості учнів п’ятого класу // Психолог. – 2005. – №43. – с. 13-19

5.  Як зрозуміти дитину: нотатки психолога /А.Веленко. – К.: Шк.світ, 2011 – 104 с.